Скапен. Хе-хе-хе! Добродію, ми — не вони.

Сільвестр. Тепер ви знатимете, як жартувати зі мною!..

Скапен. Ну, що скажете? Ви бачите, скільки людей убито за дві сотні пістолів! А тепер бажаю вам успіху.

Аргант(весь тремтить). Скапене…

Скапен. Що скажете?

Аргант. Я вирішив дати йому двісті пістолів…

Скапен. Ах, як я з цього радію, люблячи вас.

Аргант. Ходім пошукаємо його; гроші зі мною.

Скапен. Ви можете віддати їх мені. Вам тепер незручно йти до нього після того, як ми його запевнили, що ви — не ви. Ще й, крім того, боюсь я, щоб він, довідавшись, хто ви такий, не заправив більше.

Аргант. Так, це правда, проте я дуже хотів би побачити, як я віддаватиму свої власні гроші.

Скапен. Ви не довіряєте мені?

Аргант. Довіряю, але ж…

Скапен. Сто чортів! Пане, або я шахрай, або чесна людина — щось одне з двох… Та чи й стану я вас дурити? Який мені інтерес? Адже ж я задля вас клопочуся та задля мого хазяїна, з яким ви хочете породичатись. А якщо ви не вірите мені, то краще я все це відразу покину, не втручатимуся більше ні в що… Шукайте собі когось іншого, хто б уладнав вашу справу!

Аргант. На, ось, візьми!

Скапен. Ні, пане, не довіряйте мені ваших грошей… Мені ще краще буде, коли ви знайдете собі когось іншого…

Аргант. Боже мій!.. Та бери ж!

Скапен. Ні, кажу ж вам: не довіряйте мені зовсім! Хто його знає, а може, я хочу поцупити ваші гроші?

Аргант. Бери, я тобі кажу! Не сперечайся більше зі мною. Тільки гляди — май осторогу!

Скапен. Не турбуйтесь, не такий вже я дурень.

Аргант. Я чекатиму на тебе дома.

Скапен. Прийду, прийду, аякже! (Сам). З одним готово! Тепер треба взятися за другого… Ах! Ось і він сам… Наче небо одного за одним заганяє їх у мої тенета…

Скапен. (удає, ніби не бачить Жеронта). О небо!.. Ой, яке несподіване лихо!.. Ой нещасний батько… Бідний Жеронте, що ти тепер робитимеш?!

Жеронт(набік). Що він там про мене говорить? Ще й обличчя таке засмучене…

Скапен. Чи немає тут кого, хто б мені сказав, де зараз синьйор Жеронт?

Жеронт. Що слалося, Скапеие?

Скапен(бігаючи по сцені, ніби не чує й не бачить Жеронта). Де б мені його зустріти і розказати йому про таке нещастя?!

Жеронт(бігаючи за Скапеном). Та в чім справа?

Скапен. Бігаю, бігаю і ніде не можу його знайти!

Жеронт. Але ж ось я тут!

Скапен. Заховався, мабуть, у таке місце, що й не відгадаєш!

Жеронт(спиняючи Скапена). Ей! Чи ти сліпий, що мене не бачиш?

Скапен. Ах!.. Пане, я ніяк не міг вас знайти!..

Жеронт. Та я ж уже цілу годину кручуся перед самісіньким твоїм носом! Ну, то в чім річ?

Скапен. Пане…

Жеронт. Ну?

Скапен. Ваш син, пане…

Жеронт. Ну! Мій син?..

Скапен. З ним скоїлося незвичайне, нечуване нещастя!..

Жеронт. Та яке саме?..

Скапен. Я його оце зустрів страшенно засмученого через ваші докори. Не знаю, що ви там йому набалакали, а тільки мене ви вже зовсім даремно сюди приплутали. Отож, щоб розважитися трохи, пішли ми з ним удвох прогулятися в порті. Там, між іншим, нашу увагу привернула добре впоряджена турецька галера. Коли це молодий турок, приємний на вроду, запрошує нас зайти на ту галеру і навіть сам подає нам руку. Тож ми на ту галеру і вступили. Турок був дуже чемний з нами: почастував нас чудовими фруктами, які тільки можна собі уявити, ще й вином, та таким добрим, що, мабуть, у цілому світі кращого не знайдеш.

Жеронт. Я не бачу в цьому ніякого нещастя…

Скапен. Ось почекайте, пане, дайте договорити… Поки ми отак собі частувалися, турок звелів вивести галеру в море, і-коли ми вже від’їхали далеко від порту, він наказав посадити мене в човен і звелів переказати вам, що коли ви зараз же не надішлете йому через мене п’ятсот екю, він завезе вашого сина в Алжір.

Жеронт. Як, сто чортів! П’ятсот екю?!

Скапен. Так, пане, а головне, він дав мені для цього тільки дві години строку.