Жеронт. Ах, він розбійник, отой турок! Та він же мене без ножа зарізав!

Скапен. Вам, пане, слід мерщій подумати, як визволити з тих кайданів вашого сина, якого'ви любите так. ніжно…

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?

Скапен. Він не думав, що таке станеться.

Жеронт. Іди, Скапене, іди мерщій, скажи тому бусурменові, що я пошлю проти нього правосуддя.

Скапен. Правосуддя в чистому морі?.. Вії що, сміх собі робите з добрих людей?

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?

Скапен. Жорстока доля керує іноді людськими вчинками.

Жеронт. Ну, Скапене, тепер ти мусиш довести мені твою відданість.

Скапен. Що ж я маю зробити, пане?

Жеронт. Біжи до того турка і скажи йому, щоб він вернув мені мого сина і що ти зостанешся замість нього заручником, доки я не зберу потрібної суми.

Скапен. Ех! Пане, чи подумали ви про те, що говорите? Та невже ж ви гадаєте, що той турок такий дурний, що прийме такого нікчему, як я, замість вашого сина?

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Він не передбачав такого нещастя. Зважте, пане: я маю тільки дві години строку.

Жеронт. Ти кажеш, він просить…

Скапен. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю! Де ж його совість?

Скапен. Ви ж самі, пане, знаєте — ну, яка ж то може бути совість у турка!

Жеронт. А чи розуміє він гаразд, що таке п’ятсот екю?

Скапен. Аякже, пане, він знає, що це півтори тисячі ліврів.

Жеронт. Може, той розбійник гадає, що півтори тисячі ліврів під ногами валяються?!

Скапен. То такі люди, що й слухати нічого не хочуть.

Жеронт. І якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. То правда, та що ж поробиш! Ми й гадки не мали, що таке скоїться. Бога ради, пане, поспішайте!

Жеронт. На! Ось тобі ключ від моєї шафи.

Скапен. Гаразд.

Жеронт. Ти її відімкнеш.

Скапен. Чудово!

Жеронт. У ній ти знайдеш ліворуч великого ключа від горища.

Скапен. Так.

Жеронт. На горищі з великого кошика ти повибираєш усю стару одежину і продаси її ганчірникові, а на ці гроші викупиш мого сина.

Скапен(повертаючи Жеронтові ключа). Ой пане! Ви ніби в гарячці! Та я й сотні франків не матиму за те дрантя. А потім не забувайте, який короткий строк мені призначено.

Жеронт. То якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ох! Це вже зайві слова! Забудьте ви про ту галеру, збагніть, що час не жде. Адже ж ви ризикуєте втратити вашого сина. Горенько!.. Мій бідний паничу!.. Може, я вже ніколи, тебе більше не побачу! Може, саме в цю хвилину тебе вже везуть до Алжіру на вічну Неволю! Хай небо буде мені свідком — я зробив для твого порятунку все, що міг, і якщо тебе не викупили, то звинувачуй у цьому тільки твого жорстокого батька.

Жеронт. Стривай, Скапене! Я піду десь роздобуду потрібну суму.

Скапен. Поспішайте, пане! Я тремчу від думки, що ми можемо запізнитися.

Жеронт. То ти кажеш — чотириста екю?

Скапен. Ні. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю?!

Скапен. Атож.

Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ви маєте рацію… Але ж не гайте часу.

Жеронт. Хіба він не міг знайти собі іншого місця для прогулянки?

Скaпeн. Це правда; але ж швидше, пане!

Жеронт. Ах! Проклята галера!

Скапен(набік). Ото запала йому в голову та галера!

Жеронт. Слухай, Скапене, я зовсім забув, що саме одержав таку суму золотом, і аж ніяк не гадав, що її так скоро в мене відберуть… (Виймаючи гаманця з кишені і ніби даючи Скапенові). Бери… Іди ж і викупи мого сина.