Хаблак відзначив, що оте “єдиний, кого знаю в міліції”, звучало явно перебільшено, та не заперечив і схвально нахилив голову.

А Трояновська вела далі:

— Справа в тому, що я… — хотіла сказати “вклепалася”, а мовила: — потрапила в історію, яка, гадаю, може зацікавити вас. Якраз тоді, коли ви приїжджали в Дубовці, там відпочивав один хлопець… Він, знаєте, трохи залицявся, — пересмикнула плечима так, щоб груди заколихалися, але, здається, цей дурний міліцейський майор не помітив нічого, — і навіть справив на мене враження. Звичайно, я нічого не дозволяла, просто приємно було зустрічатися. Ми бачилися потім кілька разів і тут, у Києві, а вчора він запросив повечеряти у приятеля. І от, розумієте, який жах! Я випадково дізнаюся, що Арсен, так звуть цього хлопця, Арсен Захаров, має ще й прізвисько й займається якимись темними справами. І називається він Шилінгом. Уявіть собі — ціла зграя фарцівників та валютників, ще входить до неї якийсь Чебурашка, вже затриманий вами.

Гадала, що Хаблак зацікавиться, захвилюється, почне дякувати, а він сидів незворушний, наче розповідала про дрібниці. Нарешті наморщив чоло й запитав:

— Він сам назвався Шилінгом?

— Ні, так звертався до нього Президент.

Вона так і сказала “президент”, не знаючи, що це слово мало не сниться Хаблакові. Але майор нічим не виказав себе — ні порухом, ні поглядом, тільки запитав:

— Це друг Шилінга, і на квартирі в нього ви були вчора?

— Так, я ж кажу: Арсен затягнув мене туди. Казав: приємна компанія, є про що побалакати… Виявляється, я цього чоловіка вже бачила, вони зустрічалися біля Аскольдової могили й потім Арсен за його дорученням відвозив на Тургенєвську пакет.

— І що було в тому пакеті?

— Здається, гроші.

— Чому так гадаєте?

— Бо Арсен весь час тримав його в руках. Наче боявся загубити.

— Можливо, — процідив Хаблак, — усе можливо, і ви розповідаєте справді цікаві речі. Де живе приятель Шилінга? Як ви назвали його?

— Президент.

— Так звертався до нього Шилінг?

— Ні, — Юлія трохи почервоніла, — цей покидьок, а він точно виявився покидьком, утік, залишивши мене з Геннадієм. Тобто Президентом, а той, знаєте, уявив, що йому все дозволено…

Тепер Хаблак зрозумів мотиви, які привели до нього Трояновську. Запитав:

— Ви, звичайно, дали йому відкоша?

— Безумовно. Тоді він і назвався Президентом, казав: його всі знають, і я пошкодую. А я гадаю: одна зграя, Шилінг, Президент та інші. Фарцівники й спекулянти. Вам моя інформація не завадить?

— Не завадить, — ствердив Хаблак зовсім чесно. Він міг би додати, що ця інформація, можливо, взагалі не мав ціни, але тільки запитав: — Де живе Президент?

— На Русанівській набережній. Знаєте, там висотні будинки, так у крайньому, на десятому поверсі. Геннадій, Гена…

— А де живе Шилінг?

— Не знаю.

Справді не знала, бо Шилінг ніколи не водив дівчат додому й не давав їм своєї адреси, справедливо вважаючи, що в його неспокійному й бурхливому житті не вистачало тільки жіночих набігів із скандалами, ревнощами і, як знати, бійками.

— А кому був адресований пакет на Тургенєвську? — запитав Хаблак.

Юлія лише знизала плечима.

— Арсен зайшов у великий будинок. Якщо підійматися вулицею, праворуч, по-моєму, третій від рогу.

Ця інформація також справила на Хаблака враження: в разі потреби вони перетрусять увесь будинок, а знайдуть Президентового адресата.

Майор подивився на Юлію вдячно, вона зрозуміла цей погляд по-своєму й вирішила трохи підбадьорити цього несміливого і явно недосвідченого міліцейського лопуха — адже варто йому зробити один лише крок, навіть півкроку, один навіть безглуздий натяк на самотність чи запитати, як вона проводить вечори, цього їй вистачить, далі вона бере ініціативу в свої руки — боже мій, яке все на світі відносне: вчора їй кидали під ноги дублянку, а вона лише сміялася, сьогодні ж готова бігти за якимсь міліціонером…

Юлія нахилилася до Хаблака й поклала йому на коліна пальці, фактично ледь торкнулася: розумний чоловік одразу б збагнув натяк, але цей недотепа підвівся, навіть не запитавши номер телефону.

Юлія дивилася, як прошкує Хаблак через вулицю, і їй зробилося сумно й прикро. Але одразу подумала: не варто засмучуватись — підвелася і, випнувши вільні від ліфчика груди, попростувала до машини.

21. Бублик ночував у готелі “Славутич”, і “Волга” його стояла навпроти за клумбою з трояндами. Вчора він вечеряв з симпатичною жінкою років за тридцять, Марією Анчевською з Яремчі, і пішов до неї в номер.

Хаблак уже знав, що Анчевська працює в Яремчі на турбазі адміністраторкою, певно, Бублик познайомився з нею під час своїх ділових мандрів по Прикарпаттю.

Бублика вирішили брати, коли виходитиме з готелю, але йому, мабуть, настільки сподобалось у заїжджої молодиці, що не збирався її залишати. Навпаки, Анчевська принесла з буфету до номера чаю — снідали й, либонь, похмелялися після вчорашніх посиденьок.

Рукавичка близько десятої вийшов з бази, несучи чималий пакет, зупинив приватну машину й доїхав також до готелю “Славутич”.