— Як хочете, — мовив, — а я вранці все одно залишу це гостинне приміщення. Незалежно від того, обізветься Краус чи мовчатиме.

Кранке відклав книгу.

— Так, — погодився, — із штурмбанфюрером могло щось трапитись, а ми виконали свій обов’язок до кінця. Шкода тільки, — кивнув на сейф, — Краус виявився надто передбачливим…

— Був би автоген, — зітхнув Валбіцин, — ми б швидко впоралися з сейфом.

— А ви вмієте?..

— Не така вже й складна наука.

— Може, переговорити з Георгом?

— Небезпечно.

— Так, маєте рацію, — одповів Кранке, але не дуже впевнено. Подумав трохи й додав: — Ви розумієте, з тими паперами…

— Кум королю?

— Будь-яка розвідка заплатить за них.

— Ще й буде вдячна…

— Ви читаєте мої думки. У нашому з вами становищі цей фактор може стати вирішальним.

— Заплющать очі на наше минуле?

— Краус гарантував це.

— Ваш Краус думає насамперед про себе.

— Без нас він нічого не вартий.

— Певно, це так, — погодився Валбіцин. — І вранці пін обізветься.

Кранке кивнув, та якось непевно. Мабуть, слова Валбіцина про автоген запали йому в душу, — обмірковує, яку саме користь можна видобути з цієї пропозиції. Валбіцин усміхнувся: якби була найменша можливість дістати автоген, він давно б зробив це. Та й взагалі, єдине, що тримає його в цьому задушливому підвалі, — Краусова обіцянка прилетіли за ними. Цю перспективу ніяк не можна скидати з рахівниці: за якихось дві години без особливих пригод дістатися американців. А далі млин закрутиться сам…

— Я чув, що ці бісові сейфи можна якось підірвати, — озвався Кранке. — Ви в курсі?..

— Я не підривник.

— Я також.

— Гадав, що начальник диверсійного центру принаймні на цьому має знатися.

— У “Цепеліні” кожен відповідав за свою ділянку.

Валбіцин подумав, що такі “спеціалісти”, як Кранке, навряд чи зацікавлять американців, і запитав:

— Я чув, до вашого прізвища ліпиться “фон”… Маєте маєток чи давно спустили?

— Наш родовід починається десь у шістнадцятому сторіччі. — Кранке відзначався гонористістю і завжди прикрашав своє генеалогічне дерево, додаючи якусь сотню років. — Маєток наш у Східній Пруссії біля литовського кордону.

— Отже, з хрестоносців, — підсумував Валбіцин без особливого ентузіазму.

— Маємо триста гектарів орної землі, — вів далі Кранке. — Мисливські угіддя…

— Мали… — поправив Валбіцин.

— Це чому ж?

— Там зараз червоні.

— Колись вони однаково підуть.

— Ви не знаєте червоних. Ми також гадали: більше двох — трьох років не протримаються, а вони, бачите, і вас розгромили.

— То зовсім інше…

— Не інше, Кранке. Знаєте, як це зветься? По-їхньому — класова солідарність.

— Дурниці. Що спільного у німців з росіянами? Крім ненависті?

— Це у вас, Кранке. Точніше, в гауптштурмфюрера Кранке.

— Хіба воюють самі гауптштурмфюрери?

Валбіцин згадав тисячні натовпи з підведеними руками, істеричні вигуки “хайль”, факельні процесії в Нюрнберзі, військові паради, фронтову кінохроніку з численними атаками й перемогами, і його впевненість трохи похитнулася. Але думка про те, що за Кранке залишиться останнє слово, розсердила його, і Валбіцин вів далі вперто:

— Від вашого третього рейху лишилися руїни, і його треба відбудовувати. Після ери солдатів почнеться ера трударів. Ви, Кранке, не підете орати землю чи монтувати електростанцію, а ще ваш Маркс казав: пролетарі всіх країн, єднайтеся!

— Він більше ваш Маркс, ніж наш.

— Це вже казуїстика, Кранке, а факти — вперта річ. До речі, завжди хотів запитати вас, чому пішли в СС? Дворянин, землю маєте, і Гітлер начебто не дуже поважав таких…

— Усі ми думали про велич Німеччини!

Слова ці прозвучали надто пишномовно, і Валбіцин посміхнувся.

— Брешете, Кранке. Шукали особистої вигоди!

— А чого ви, також дворянин і офіцер, пішли до білої контррозвідки?

— Не плутайте праведне з грішним. Ми рятували своє минуле й думали про майбутнє. Своє, а не Росії, хоч також прикривалися гучними словами. У нас не було іншого виходу, альтернативи, і кожен мусив робити щось, навіть брудне. Розумієте, коли страйкують двірники, самому доводиться прибирати сміття. Тому ми пішли служити і вам, Кранке, вашому фюрерові, хоч я особисто ніколи не відчував до нього симпатії.