Взяв би кожного за плечі

І усіх би – за поріг.

І без суду, і без слідства

Всіх в кайдани б закував,

Щоб державу не ганьбили

Ту, що я побудував.

10.11.1976 р.

МІЩАНКА

Ви до неї не підходьте,

Бо вона з міщанок,

А міщанка – та спить, поки

Не дадуть сніданок.

14.6.1976 р.

Я ТЕЖ КОХАВ

Я теж кохав і був коханим,

Був молодим як і вони,

І теж шукав жінок кирпатих,

Що мали зрілі кавуни,

Які із пазух визирали,

Неначе звабливі плоди,

Що спать ночами не давали,

Й не знав діватися куди?

Та як до дівчини підходив –

Ставало соромно мені,

А зараз тільки, ви погляньте,

На те – що твориться всі дні!

Люди неначе «навіженні»

То і кого ж тоді винить? –

Як вже і сам, немов «скажений»

Що ладен кожну зупинить.

І кожній, «ЩОБ НІХТО НЕ БАЧИВ!!!»

І сам готовий послужить.

І чого тут вже прикидатись,

Бо варто вгледіть гарний зад,

То будеш так за нею гнатись,

Немов за зайцем леопард.

Отак було воно і буде,

Й, видно, не нам про це судить,

Якщо гормони світом правлять,

А ті вже знають, що робить!

Тож хай живуть оті гормони,

І не соромтеся любить,

Бо в них одних геть всі закони

Де сказано, як треба жить.

І як би ми не намагались

З собою вдіять щось, кума,

То якби в нас не ті гормони,

Ми б всі давно зійшли з ума.

Бо в світі, якщо мовить чесно,

Їм всім аналогів нема.

6.4.1975 р.

КОГО НАЙБІЛЬШЕ Я КОХАЮ

Кого найбільше я кохаю –

Від того мук найбільше маю.

22.10.1970 р.

Я ЦІЛУ НІЧЕНЬКУ НЕ СПАВ

Я цілу ніченьку не спав

Й весь час про тебе тільки думав,

А по Дніпру плив пароплав

І, видно, десь горіла гума.

Мені здавалось я палав,

Коли на нас всі вклали очі,

Коли тебе на руки взяв,

І говорити став про Сочі.

Ну, як, скажи, могло так стать,

Нехай би це сказало небо,

Що став тебе я обнімать

І тут же все знімати з тебе.

Очі твої, як зіроньки,

Палали, мов лісна пожежа,

О, як світилися вони,

Неначе Ейфелева вежа.

І тільки потім зрозумів,

Любить – то є найбільша мрія,

Але сказати це не смів,

Бо хтось сказав, що ти – повія.

2.10.1957 р.

ПОДАРУНОК ВІД БОГІВ

О, пробач ти за відвертість,

Я завжди таку хотів,

Бо ти дійсно самий кращий

Подарунок від Богів.

І ні я в тім винуватий,

Видно, Бог так заказав,

Щоб усіх дівчат чарівних

Кожний з нас завжди кохав.

Я дививсь й на цю дівчину

І не відав, що казать,

Й про таке дівча я мріяв,

Щоб з ним партію зіграть.

Її очі так дивились,

Ніби зорі з далини,

Та відчув, що ці красуні

Не для мене вже вони.

26.3.2013 р.

ЯК ПОГЛЯНУ НА КАШТАНИ

Ой, до чого люблю осінь,

Цю красу осінніх жнив,

Й хоч бува на серці млосно,

Мов когось похоронив.

Та як гляну на каштани,

На вечірній зорепад,

Весь час згадую Оксану,

Що збирала виноград.

Губки в неї, як тюльпани,

Ну, а очі, як в сови,

І коли на неї глянув –

Розум зник десь з голови.

Бо вона була, як квітка,

Хай би біс її забрав!

Зараз вже не влазить в хвіртку,

А хіба таку я брав?

15.10.1970 р.

Я ЗНАЮ, ЩО ТИ ЛАГІДНА І НІЖНА

Я знаю, що ти лагідна і ніжна,

І очі твої надто голубі,

Чому ж, скажи, ти й досі незаміжня?

Невже, пробач, й не хочеться тобі?

Я знаю, що ти лагідна й вродлива,