Шрифт:
Як всіх я берізок й понині люблю.
19.6.1986 р.
КУ-КУ НА СУЧКУ
Таке, звичайно, не завжди почуєш,
Що казка біля вас ночує,
Куди не підеш – скрізь ку-ку
Сидить на кожному сучку.
21.6.1986 р.
ПРО КАЗКУ І ЛАСКУ
– Хто скаже, де знайти ту казку,
Що всім дарує тільки ласку?
І Гриць сказав: – Як візьмеш Азу,
То все отримаєш відразу.
23.6.1986 р.
НЕ МОЖУ БЕЗ ЛЮДЕЙ
Не можу без людей!
Коли один буваю,
Мені здається пусткою весь світ,
Тому ото тебе я і чекаю,
Так як садки весною білий цвіт.
8.6.1967 р.
МІЙ КРАЙ ЦВІТЕ
Мій край цвіте і Сонцем сяє,
Й чомусь не віриться мені,
Що хтось, десь когось убиває,
Горить земля в страшнім вогні.
Що десь регочуть кулемети
Над світом нашим, почуттям,
А люди створюють ракети
І називають це – життям!
1.6.1967 р.
ПУСТІТЬ МЕНЕ!
Пустіть мене. Листя вмирають.
Листя летять і на брук опадають.
А люди проходять і їх обминають.
Люди живуть, а навіщо? – не знають.
Люди! Навіщо ви топчете листя?
Люди сміються. Падають листя.
23.10.1968 р.
О, СВІТЕ МІЙ!
О, світе мій, чудовий і широкий,
Ти землю зорями усипав і приспав,
А десь в гаю хлопчина синьоокий
Щось... цілу ніч у дівчини благав.
Ну, а вона ж дурненька відбивалась,
Немов відмідь від талих вод,,
Але коли ту радість взнала,
Йому сказала: – Й ще приходь.
8.6.1967 р.
СЮРЧИТЬ СЮРЧОК
Сюрчить в траві сюрчок зеленокрилий,
О, Боже мій! Погляньте, скільки крил!
О, світе мій! Який же ти вродливий,
Але, нажаль, занадто вже горил.
8.6.1967 р.
ЯКЩО ТИ МУЖЧИНА
Якщо ти мужчина – це значить ніколи
Словам нецензурним давати їм волю,
«Тесать» кулаки об затилок дружини,
Бо в неї, як бачите, менше є сили.
За те, що веселому хлопцю такому
Їсти наварить, прийшовши додому,
І постіль постелить, та ще й нагодує,
І ніби дитину малу обцілує.
За те, що тобі віддає все що має,
Життя своє й те лиш тобі довіряє,
З тобою картає твої всі невдачі,
Чому ж бо дружині такий ти невдячний?
Можливо, якась в тебе інша причина?
Так чому ж, як вип’єш, ще й місиш дитину?
О ні, чоловіче, мерщій схаменись,
Бо буде тобі те, що Кості колись.
21.7.1967 р.
ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Якщо ти людині зробила добро,
Душею йому віддалася,
Всю ніжність свою подарила йому,
Й від нього вогнем зайнялася,
Не бійся тоді ти нікого в житті.
А він – якщо він насміється –
Не знатиме щастя ніколи в житті,
Бо щастя один раз дається.
Нехай він хоч трісне сміється тоді,
Та сила твоя невмируща,
Бо там, де кохання, то там і – любов,
І сила там вічно цілюща.
Бо з них бере людство наснагу життя,
П’є ніжність, початок в ній сили,
А тих, хто плюють на людські почуття,
Від тих утікають й горили.
20.7.1967р.
СВОЇМ ДРУЗЯМ-БУДІВЕЛЬНИКАМ
Героям Соціалістичної праці:
Степанчуку Петру та Григорію Донцю.
Не бачила такого Лавра,
Навіть не відала вона,
Що хтось до неї підступає
З Лівобережжя, з-за Дніпра.
Вийшли хлопці в засмаленій робі,
З Лівого берега й привіт Лаврі шлють,
А Лавра велично їм всім поклонилась