То ж нащо тобі вже треба друзі? –

Якщо в тебе є уже мандат.

Те, про що ти думаєш, я – знаю,

Й тут уже нема чого казать,

Бо тепер ти, звісно, вже – хазяїн,

І тобі на всіх вже наплювать.

4.3.1967 р.

ДИВЛЮСЬ НА МОРЕ

Я на світ дивлюсь, немов на море,

Та його не можу розгадать,

Чом одному він приносить горе,

Ну, а іншим – вічну благодать.

2.12.1968 р.

ЩОБ ДОВГО ЖИТЬ

Людина вмирає, а труд остається,

А потім без сорому з неї сміється,

Що вміла людина творити, робити,

Та тільки не вміла ту працю спожити.

Якщо після смерті ви хочете жити,

Все ж мусите вічно в житті щось робити,

Бо ті, хто працюють,– як мовить відверто,–

Ті довше живуть, навіть і після смерті.

Отож, якщо хочеш ти довше прожити,

То мусиш щось вічне ти вічно робити.

27.8.1968 р.

ЛЮБЛЮ ГОРИ

Я люблю веселих і грайливих,

Що пливуть, як в морі кораблі,

Тих, у кого вогники грайливі

Бігають, як зайчики живі.

Я люблю отих, що вічно діють,

Не впадають в розпачі життя,

Ті, які від праці молодіють,

Так же само як від почуття.

Я люблю незвідані простори,

Де нема ні краю, ні кінця,

І люблю завжди ходить у гори,

Тільки б буть поближче до Творця.

2.12.1968 р.

БУДУ ЩЕ І ТВІЙ...

Спустились сутінки надворі,

Осінній дощ, і плач беріз,

Бачу настоянку в коморі

Вже до якої Гриць поліз.

Чому? – тоді, скажи, ти плачеш,

Чому ревеш, як буревій?

Ну почекай ще нічку-другу,

І я також ще буду й твій!

11.10.1960 р.

МУЗИКА І ТАНЦІ

Луковській В.П.

Ой, Валюша-Валя, знала б мої муки,

Що в грудях юначих коється всі дні,

В час, як веселяться всі мої подруги,

Та чомусь не має спокою мені.

Музика і танці, хлопці і дівчата –

Все перемішалось, та і все разом

Стало поруч мене просто верещати,

Ніби хтось огрів мене по зубах ціпком.

Ранком я прокинувся на своєму ліжку,

Сонце зазирає, мов через горох,

І нехай сьогодні сам лежу я в ньому,

Але завтра, знаю! – будемо ми вдвох.

2.11.1961 р.

ПРО ВСЕ ЗАБУДЕТЬСЯ

Про все забудеться з роками,

Про те що є, і що було,

Лише останеться між нами

Шматочок неба і село.

Від часу вицвітуть в нас брови,

І полиняє синь очей,

І будуть зморшки, як в корови,

Яка стоїть біля дверей.

Навіть забудуться назавжди

Всі роки щастя і біди,

І як би того не хотіла,

Навіть затопчуться сліди.

І будеш ти вже лише мукать,

А вже як станеш геть стара,

То Янгол візьме дрюка в руки

Й на бойню виведе з двора,

Щоб ти не мучилась, бува.

Отож, кохайтесь і не кайтесь,

І не жалійте ви.. біди,

І ні від кого не ховайтесь,

Якщо ви вже в цей світ прийшли.

11.12.1968 р.

ДУМКИ, НЕМОВ ЩУРІ

Чому як вечір надворі

Тупцює під селом,

Мої думки, як снігурі

До тебе мчать бігом.

Але, чому? – скажи мені –

Вони такі сумні?

Невже тому, що ще й сьогодні

Мені ти скажешь – ні.

11.10.1960 р.

ЖАЛЬ ПРОНИЗУЄ ДУШУ

Ти на мене злегка подивилася,

А мені вже здалось, то не ти,

Як же здорово ти вже змінилася,

А збиралась сто літ ще цвісти.

Які плечі, ручища, а ноги!

Які очі, немов – фонарі,

Від яких стільки мав я тривоги,

Аж горіло усе у нутрі.

Ну, а морди, як п’яти обрізані,

Якось сумно й досадно згадать,