І не чуть й не бачить – ні троянд, петиній,

Краще бачить вишню, цвіт картоплі синій.

Він хоч не духм’яний й перлами не грає,

Та ж зате, пробачте, плід він смачний має.

7.6.1959 р.

ЯКБИ Я МАВ СВОЮ ХАТИНКУ

Якби я мав свою хатину

Та ще в ті роки молоді,

То не шукав би я дівчину,

Вона б сама прийшла тоді.

8.6.1957 р.

НА ПЛЯЖІ

Пішов і я одного разу

На пляж, аби позасмагать,

А там такі шикарні фрау,

Очей не можна відірвать.

Якось до них злегка підкрався,

Очима всіх пороздягав,

А сам за кущиком сховався,

І їх ганчір’я там сховав.

Ото сиджу й спостерігаю,

Словами це не розказать,

Як всі оголені дівчата

Стали по пляжі крокувать.

Дослівно все не описати,

Надто емоцій і іксів,

Як всі зібрались йти до хати,

А тут ні блузок, ні трусів.

Скажу одне, що збив оскому:

Дивився – скільки вже хотів,

Як через міст ті йшли Патона

Усі – без блузок і трусів.

27.7.1957 р.

КВІТИ ДІВОЧІ

Ген, бачите, в полі дівчина біжить,

Що бантик червоний на ній майорить,

Ви лише приглянтесь, чого тут язвить?

На ній же усе, як на Сонці, горить.

Повірте, не кожна так вміє ходить,

Вона ж, як погляне – то хочеться жить.

Така-то вона ота дівчина Ліза,

Як гляне на тебе, мов в душу залізе.

Що хочеться все з теї дівчини знять,

Й, простіть за зухвальство, – всю ніч цілувать.

3.8.1957 р.

ЯКА ГРАЦІЯ!

Ви погляньте, який цвіт,

Ой, якая грація!!!

У садку під старість літ –

Розцвіла акація.

17.5.2012 р.

НА КОТРУ ГЛЯНУ

Як подивлюсь я на дозвілля,

Як гай із річкою шумить,

То скільки б фей в гаю не стрів я,

Стількох й хотілося – любить.

А як погляну я на Азу,

Й на ту красуню, що сидить,

То кожну б з них і ще б по разу...

Був би не проти повторить.

Чи це у всіх таке буває,

Не знаю, що і говорить?

Бо як погляну – гай співає,

І всім їм хочеться служить.

6.12.1966 р.

ЧОМУ ВІН П’Є?

Чому він п’яний, чому п’є-ридає?

На нього кожний очі укладає...

– П’яниця підлий! – скаже і не знає,

Що горе п’є, і горе заставляє.

Чи хто спита його, чи приголубить,

Чому він білим світом нудить?

Бо варто вам ото спіткнуться,

Скажуть – живи собі і нудься.

Так кожен думає про того,

Якщо тут мова не про нього.

Тут нічого, щоб зупиниться

І в очі хлопцю подивиться.

І як важливо у ту пору,

Дать руку, як повзе під гору,

І витягнуть із того зла,

В яке система затягла.

Дать хлопцю чарку похмелиться,

Ну скільки можна вже жлобиться?

І щоб не ліз туди, де дяді,

Ходять, як бомби, на параді,

Бо всі вони з одної кухні,

Ото й сміються на всі кутні.

25.6.1957 р.

СОРОК ПЕРШИЙ

Були колись і дівчата,

Були й молодиці,

Одним словом, тільки глянеш –

Просто чарівниці.

Так й прилипнеш, як до меду,

Й що сказать не знаєш,

Бо кохання завірюху

З їх сердець черпаєш.

Було колись в полі косиш

Жито раннім ранком,

І води в її попросиш,

Щоб принесла склянку.

Не відмовить, посміхнеться,

Дасть і хліба й сала,

І сметани й молока,

Й ще спита: – Не мало?

Було колись дівка смажить

У печі ягницю,

Ну, а друга через хату

Скажем, паляницю.

А зберуться всі до гурту,

Та як «вмажуть» шмурдяка,

То у кожної підбори

Вибивають гопака?