Він такий красивий, чарівний і дужий,

Що й зимою голий побіжиш по лузі.

Через яр і поле, у вогонь, і в воду –

По любов, по щастя, по дівочу вроду.

7.6.1961 р.

БОЛОТЯНА ЛЮБОВ

Ти мене заставила

Думать дні і ночі

Тільки вже по іншому

Про кохані очі.

Бо вони хоч світяться,

Та зовсім не гріють,

Жабою в болоті,

Про болото й мріють.

Тільки я не знаю

Й сам, чого блукаю?

І в болоті й досі

Жабу ту шукаю.

7.6.1959 р.

ЩО МЕНІ РОБИТЬ?

– Ой, порадьте, людоньки,

Що мені робить?

Мене мила кинула,

Як без неї жить?

– Йди,– каже,– до іншої,

Нащо ти мені? –

Як таких красунчиків

Повно в Ірпені.

Я пішов зажурений,

Світ хитавсь в очах,

І, якщо відверто,

Звідкись взявся страх.

Став собі і думаю:

– В чому ж та вина,

І жінок не «пробую»,

І не п’ю вина?

Розповів знайомому,

Ну, а він мені:

– Йди й принось «Шампусік»,

Ром і відбивні.

З того часу й дійсно

Повезло всім трьом:

І вина напилися,

Й став я – мужиком.

24.6.1959 р.

ТИ Ж ПРИСЯГАЛАСЯ

Ти ж бо присягалася,

Що мене кохаєш,

Чому ж, так як вечір,

Іншого шукаєш?

Чому ж, як з роботи

Я прийду додому,

То тебе ніколи

Не знаходжу в ньому?

Ти, мабуть, вважаєш,

Цього хоче небо,

І що бути вірною

Зовсім і не треба.

Й поміняла вірність

На життя на панське,

Почуття сердечні

На вино «Шампанське».

Так живи і радуйся,

Як ведмідь росою,

Тільки вже, красунечко,

Більше не зі мною.

8.6.1959 р.

ЗАПОВІТ ЖОНАТОГО

Де жалість є – нема любові.

Й жаліть не варто взагалі,

Адже ці фрази побутові

Відомі в кожному селі.

А ми, буває, своїй волі

Йдемо, як є – наперекір,

Сміємось в очі рідній долі,

Потім самі смішні без мір.

І плачемо: – О, Боже, де ти?

Чи чуєш нас? Нащо карать?

Навіщо нам такі дуети,

Де в серці, мов коти кричать?

О, не женіться без любові!

Краще байстря, дівки, родіть,

А ви, орли, на добрім слові,

Хто попадеться, тих й – любіть!

8.7.1959 р.

А КАЗКА З НЕБА ВСЕ ЛЕТІЛА...

Ішла зима, біліли луки,

Летіло листя із дерев,

І під морозні білі звуки

Здійнявсь над лісом дикий рев.

Всіх, як могла, зима «зігріла»

Під вальс п’яніючих вітрів,

А потім на берізку всілась,

Що визирала з-за дубків.

Я підійшов, вона тремтіла,

Ну геть зовсім, немов жива,

А з неба казочка летіла

Як зорепад що в нас, в – жнива.

20.11.1958 р.

ЖИВА КАЗКА

Ти спала так ніжно,

І чомусь тремтіла,

Я довго дивився

Й всю ніч милувавсь,

Аж поки злегенька

Торкнувсь твого тіла,

І сам твоїм настроєм

Враз перейнявсь.

Воно таке звабливе,

Ніжне, кохане,

Пропахле коханням,

Пропахле життям,

Й чим більше на тебе

В ту ніч я дивився,

Тим більше відмовить

Не міг почуттям.

27.7.1959 р.

ЩОБ НАБРАТИСЬ МУДРОЩІВ

Щоб набратись мудрості,

Я забувсь про зручності,

А тому обрав я Ліру

І пішов на труднощі.

27.1.2012 р.

ДОГОДИЛА…

Якось п’яний чоловік

Повернувсь до хати,

Жінку з печі ізволік

Й став її страхати

– Ах, собача ти душа,

Лізь під стіл і нявкай.

Жінка лізе, догоджа,