Мрійливо зорі поглядали,

Мабуть, всю ніч на Ірин пень,

Туди, де голосно співали,

Сільські дівчата про Ірпень.

Ріка туманом підіймалась,

Із кучерявих берегів,

І, мов на когось задивлялась,

Із-під своїх кошлатих брів.

А з-за ліщини йшла дівчина,

І посміхалась знов, і знов,

Ото якраз на тому місці

З нами і стрілася любов.

3.11.1961 р.

ПІСНЯ, ЯК ХЛІБ

Я люблю свій край, як травень –

Серцем, ніжністю душі,

Як шепочуть в лузі трави,

І сміються камиші.

Я люблю свій край, як пісню –

Серцем, помислом мети,

Моя пісня – юна, дужа

Над всім світом пролети.

Пролети, пролинь, просурми,

Щоб в людей загрався хміль,

І щоб в кожній їхній хаті

Були вічно – хліб і сіль.

Пролети, де не літала

Жодна пісня на Землі,

Аби люди всі співали

Як в дібровах солов’ї.

11.5.1961 р.

ОЦЕ ТАК ПЕРЕМОГА!

Ти не така була в той вечір,

Коли були ми в Ірпені,

І на мої схилившись плечі,

Весь час шептала щось мені.

В той вечір ти уже палила,

Й мені сказала: я – твоя.

А я ж таке було дурило,

Що й ще сміюсь із себе я.

І хоч душа до тебе рвалась,

І рвався мій до тебе біг,

Але, якщо сказать відверто,

Себе в той вечір – переміг.

27.11.1961 р.

ЩОБ БУТЬ МОЛОДИМ

Я не хочу, щоб дні пролітали

Просто так, якщо можна сказать,

А тому, як у вулику бджоли,

Я старався завжди працювать.

Я хотів молодим буть душею,

А якщо вже старим – в навчанні,

І завжди міг пишатися Тою,

Що вона не старіє в мені.

Хочу я, щоб моя Україна

З кожним днем молоділа завжди,

І щоб нас об’єднала Планета,

І всі люди щоб дружньо жили.

9.5.1961 р.

БАЖАННИЙ ГІСТЬ

Що значить бути інженером?

Це не простим робітником!

А мати справу із папером,

А не з якимсь там молотком.

Це значить – туз козирний в тебе,

А не якась трефова шість,

І ти, де треба, і не треба,

Для всіх людей – шановний гість.

15.5.1961 р.

Я ЛЮБЛЮ

Я люблю й любити буду жінку лише ту,

Що як гляне – серце в’яне, ходить по мосту.

Я люблю, бо лише в неї є отой патент,

Який серце відкриває у любий момент.

Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі,

Які світять і на Землю, і до зір з Землі.

Я люблю, бо лише в неї є запас вогню,

Той, що може оживляти душу він мою.

Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить,

І не певен, що без неї зможу вже прожить.

Я люблю й любити буду той дівочий стан,

На який, якщо погляну, в серці – ураган.

14.6.1960 р.

ЧОМУ ТАК БОЛЯЧЕ?

Чому так боляче на серці,

Немов попав в якийсь я рів?

Друзів, як зір у небі яснім,

А закадичного не стрів.

Видно, коли родила мати,

Чорти раділи геть усі,

Що зможуть задовго до смерті

З моєї тішитись душі.

Але не вдасться – запевняю! –

Крові живучої попить,

Бо серце те, яке кохає –

Його ніким не покорить.

16.10.1960 р.

БУРЯ УВІРВАЛАСЬ

Засміялась, й ніби в душу буря увірвалась,

Сколихнула моє серце й тут же десь сховалась.

Став до всіх я придивлятись, ніби кіт у просі,

Став чомусь людей лякатись, хоч люблю їх й досі.

Засміялась, повернулась і пішла в ліщину,

Тільки я її проводив поглядом у спину.

І чим більше я дивився на дівочі ноги,

То тим більше відчував я ніжної тривоги.

Трахону, мабуть я грушу, що гіллями гнеться,