Бо мені не байдуже, що з тобою буде,

Якщо нас розлучить небо голубе.

Я такий як бачиш. Та не думай – грубий,

Бо в житті сьорбнути всього довелось,

А тому і раджу я тобі, подумать,

Перше, як «коханого» везти у село.

21.10.1961 р.

ОТАК КОЛИСЬ, ПРОХОЖИЙ...

Я знав, що ти лукава, та чомусь думав я,

Що ти така чарівна, як пісня солов’я.

Твої ласкаві руки, усміхнене лице

Були для мене кращими за хліб і за сальце.

Але часи минали, я виріс і змужнів,

І ось, моя кохана, до тебе прилетів.

Минали дні весняні, прийшов і листопад,

Як в серці вмить з’явився – веселий зорепад.

Летіло листя долі, й здавалося мені,

Що то юначу долю хтось топче на стерні.

Яка, неначе шишка, що впала із сосни,

Й чекає свого часу з весни і до весни.

А зараз її топчемо, у всіх своя мета,

Отак колись, прохожий, і в нас пройдуть літа.

А світ як був, так буде. Помруть всі старики,

І прийдуть їм на зміну – веселі парубки.

І будуть вечорами над річкою співать,

І будуть так же само, як ми дівчат кохать,

І буде все навколо, як і колись було,

Отож, я певен, житиме – і місто, і село.

15.10.1961 р.

НІЧ НАВКРУГИ

Подивлюсь на тебе, на твій облік любий,

І собі кусаю цілий вечір губи,

І ходжу й нудьгую, не знаходжу місця,

А тебе побачу – серце ледь не трісне.

Я пішов наліво, ти пішла направо,

В цьому, безумовно, твоє власне право.

Тільки я, мов тінь та, промайнув, сховався,

Бо мені здавалось, хтось за мною гнався.

Ніч кругом навкруги, спить спокійно місто,

Та мені без тебе, де б не був я – тісно.

Тісно, ой як тісно! Й що його робити?

Якщо я без тебе вже не можу жити!

25.5.1961 р.

ПАЛЬТО ЧЕРВОНЕ

Луковській В.П.

Що зі мною сталося? – я не розумію,

Як тебе побачу – серце моє мліє!

Чом розхвилювався розум неспокійний,

Чом такий упертий, і як сон – чарівний?

Двадцять п’ятий скоро буде за плечима,

Ну, а я блукаю по юрбі очима.

Що? Кого шукаєш, зоре мій юначий,

Що? За ким впадаєш, що такий гарячий?

Ти гориш-палаєш, хочеш… Що ти хочеш,

Що собі й дівчатам голову морочиш?

Так чому ж блукаєш, ніби ти щось знаєш,

І в дівчат прохожих поглядом стріляєш?

І невже дивитися вже за четверть віку,

Очі, не набридло на красу-каліку?

То пальто червоне не давало спати,

Варто було лише біля нього стати,

А то темно-синє з шарфиком біленьким

Вам здавалось кращим, навіть і від Неньки.

А тепер зелене не дає спокою,

Й через вас, лукаві, крутить чорт і мною.

Що? Ну що робити? Як надалі бути,

Щоб одне і друге те пальто забути?

Як не романтично, все ж душі не звично,

Бо вона не знає, що під тим пальтом?

Може там і дійсно добре серце б’ється,

А якщо там вічно – ураган і шторм?

І, нарешті, все-таки з них одна взяла,

Та, що допустила до свого тепла.

25.10.1961 р.

КОЛИ БЕЗ ПРОПИСКИ

Живу я так: як той собака,

Із дня на день, мов жду когось,

Що хтось постукає у двері,

І щось напише на папері,

І скаже: – Хлопче, підпиши,

Бери монатки і пішли.

24.7.1959 р.

ЯКБИ Я БУВ СИЛЬНИЙ

Я все чудово розумію,

Й мене уже не зупиняй,

Ні перед ким я вже не млію,

Так що як грала, так і – грай!

Себе я знаю. Будь ти певна:

– Як слово дав, то – молоток,

Бо ти не перша й не остання

З якою б я пішов в танок.

Я зовсім не хлопчик, моя дорогенька,

І мрію про тебе уже я давно,

Бо ти моє Сонце й єдине натхнення,

З яким би хотів я зіграть в доміно.