Шрифт:
Василина не встигла обернутись на другий бік, як обидва бурлаки присунулись до неї й здавили її з двох боків.
– Одчепіться од моєї душі! Чого це ви причепились до мене?
– крикнула Василина й насилу видерлась з бурлацьких рук. Вона, вся червона, вибігла з казарми.
– А як зачервонілась! Потривай, прийдеш ти до нас у казарму на ніч,- крикнули бурлаки вслід Василині.
Знов задзвонили в дзвоник. Бурлаки рушили до фабрики. Василина знов сіла перед прозорим сукном, і її очі пірнули в нитки та вузлики. Вона передумала все, що витерпіла того дня, і зажурилась.
«Важке буде моє життя на фабриці, але така вже, знати, мені доля судилася,- думала Василина, важко зітхаючи.- Нащо мені було йти на ті буряки? Нащо я найнялася в того пана? А тепер зав’язала голівоньку, не розв’яжу довіку».
Ввечері знов задзвонив дзвоник. Десяцькі знов обтрусили робітниць і випустили їх з фабрики. У казармах подали бурлакам на вечерю куліш з одним кропом без сала. Голодна Василина попоїла кулішу, постелилась між двома молодицями и лягла спати, прикрившись свитою.
Бурлаки й бурлачки полягали покотом на полах, де хто схотів.
Тільки що Василина задрімала, чує вона крізь сон, що з неї в одну мить хтось стяг свиту, неначе її вхопив вітер і поніс кудись. Василина кинулась.
– Хто це стяг з мене свиту?
– крикнула вона на всю казарму.
– Та це, мабуть, хтось жартує,- обізвалась та молодиця, що лежала поруч з нею.- Хтось потяг свиту через мене.
– Оддайте мені свиту! Чого ви чіпляєтесь до мене!
– крикнула Василина, сидячи на полу.
В темряві було чути здушений сміх. Молодиця повозила руками, налапала свиту й кинула на Василину.
В казармі знов стало тихо. Тільки що Василина задрімала, з неї свита знов знялася й полетіла на другий бік. Василина крикнула.
– Якого це ви дідька до мене чіпляєтесь! Оце лихо, та й годі! Не дадуть заснути!
– кричала Василина крізь сльози.
Молодиця по другий бік Василини почала кричати на бурлак, налапала свиту і подала Василині.
Не встигла Василина задрімати, чує вона,- чиясь тверда широка долоня переїхала через її лице. З другого боку хтось смикнув її за ногу.
– Гвалт! Рятуйте!
– закричала Василина не своїм голосом.
Хтось побіг по казармі й трохи не вищав од сміху. В казармі всі попрокидались і загомоніли. Молодиці почали лаятись та кричати на бурлак.
Перегодя знов всі затихли і поснули, тільки одна Василина довго не спала і тихо плакала.
«Не видержу я в цій казармі»,- думала Василина, засипаючи.
А їй через легкий сон сниться пишний батьків садок, чудовий квітник, де цвіли настурці, півонія та зірки. Сонце грає чудовим маревом на квітках, на садку, на пишних садках та лісах. Легкий туман криє всю Комарівку, що потонула у яблунях та черешнях, і розлягається тонким покривалом на густих лісах.
Минули жнива. Лейзор Рабиненко поїхав у Могилевську губерню й навіз на завод білорусів. У казармі стало тісно. В неї набилась сила народу. Робітники поскладали свої мішки з одежею в одному кутку. Для одежі не було опрічної коморки, де можна було б поскладати й замкнути свої бурлацькі манатки. В казармі почала пропадати одежа: в одного вкрали сорочки, у другого свиту. У Василини хтось украв свиту. Вона перенесла свою одежу на схованку до Марії Янівни.
Білоруси були народ спокійний, тихий, дуже вбогий. На чоловіках білі свитки та білі шапки-магерки світилися наскрізь. На молодицях плахти та запаски висіли, як шматки дрантя. І чоловіки й молодиці носили личаки, обгорнувши ноги білими онучками.
Молоді бурлаки не давали Василині спокою ні вдень ні вночі. Через її молоде гарне лице, чорні брови до неї горнулись всі бурлаки. Навіть білоруси задивлялись на неї та зачіпали її.
– Вот гарна маладіца!
– говорив один білорус до Василини.- Каби за мене пошла, то я б ажанівся.
– Як же ти аженишся, калі в цєбє дома є свая жонка,- говорив другий білорус.
– Калі яго Вувдя «наваріла яму бураков - насипала черв’яков, наваріла каші - насипала сажі»,- сміялися білоруси.
Бурлаки жартували, а Василині було не до жартів. Харч була така погана, що вона зовсім захляла й мусила купувати собі їжу на базарі. Вона мусила спродувать деяку свою одежу і купувати собі на базарі добрішу харч.
В суботу молодиць та дівчат пускають з фабрики раніше, ніж в другі дні. Однієї суботи Василина побігла до Марії.
– Чи не знаєш ти, Маріє, кого-небудь, щоб купив у мене спідницю або юбку. Оце так захарчували мене жиди, що вже ледве соваю ногами.
– Не знаю, серденько,- сказала Марія.- А яку ж оце спідницю ти думаєш продати?