Шрифт:
– Та будлі-яку: чи червону, чи синю, за всі голови, бо я вже зовсім захляла. Як не попоїм луччої страви, то й з ніг звалюся.
– А покажи мені, Василинко, ту спідницю, може, й я куплю,- сказала Марія.
Василина викидала з мішка свою одежу, взяла одну спідницю й розгорнула.
– Ой, гарна ж спідниця!
– аж плеснула у долоні Марія.- Червона, аж очі в себе бере, а по червоному полі неначе хто розсипав зелені дрібні бублички. Ану, це яка? А розгорни, Василинко.
Василина розгорнула другу спідницю.
– Ой господи! Де ти набрала такої гарної одежі? Дивись, моя ти матінко! Синя-синя, а по синьому полі неначе котики побігали білими та червоними лапками. А розгорни, Василино, оцю юбку.
Василина розгорнула юбку. По зеленому полі крутились крючкуваті червоні здорові квітки.
– Ця матерія вже не така гарна: квітки дуже здорові, неначе собаки позадирали вгору кудлаті хвости,- промовила Марія.
– А яка оце в тебе хустка?
– сказала перегодя Марія і розп’яла здорову хустку просто вікна. Червона хустка засвітилась і заблищала.
– І де ти набрала такого добра? Ой ненько моя, червона, як жар, всю тобі хустку неначе жовтогарячі ластівки обсіли. А які дивовижні торочки!
Марія не втерпіла, поставила на столі дзеркало й зав’язала собі голову хусткою. Червоні та зелені торочки спустились з голови до самих пліч. Марія покрутила головою, торочки кругом голови заворушились.
– А приміряю я оту червону спідницю! Може, прийдеться на мене,- сказала Марія.
Вона накинула на себе спідницю, глянула на спідницю й плеснула у долоні.
– Ой, гарно ж! Кругом тебе неначе зелені бублички низками висять до самого долу. Продай мені, сестрице, оцю спідницю.
– Добре. Бери, коли хочеш,- сказала Василина.
– Або потривай... А накинь на себе оту синю, нехай я подивлюсь, як лежить на тобі.
Василина накинула на себе синю спідницю з білими та червоними котячими лапками. Марія одійшла до дверей, потім вернулась і обійшла кругом Василини.
– Ой серденько моє! Обидві спідниці гарні, та не знаю, котру собі взять. А на, Василинко, надінь оцю червону, а я вберусь у синю.
Вони помінялись спідницями. Марія обтягувала на собі спідницю, поправляла рясні фалди, заглядала в дзеркало, а потім перейшла тихо через хату, притуливши ліву руку до грудей і одставивши од себе праву, як ходять всі фабрицькі дівчата. Марія, наче пава, походжала по хаті, виставивши вперед груди і піднявши вгору лице.
– Чи гарно лежить на мені? Чи рясно на боках лежать хвалди?
– питала Марія, повертаючи голову назад то вправо, то вліво.
– Господи, як гарно!
– говорила Василина, важко зітхнувши і підперши рукою голову.
– А може, я куплю оцю синю... Як тобі здається, Василинко?
– Як тобі подобається синя, то бери синю,- сказала Василина.
– А котра мені краще пристає до лиця?
– Обидві пристають, але синя неначе лучче,- сказала Василина.
– Куплю синю,- сказала Марія.- Про мене, хоч зараз запиймо могорич. Та не скидай, серце Василинко, тієї червоної спідниці, нехай я хоч надивлюся на неї. А це яка в тебе друга хустка? Ой, гарна ж! Картата, неначе хто насіяв грядочками усяких квіток. А зав’яжись, Василинко серденько, нехай я подивлюся, зав’яжись!
Василина стала перед дзеркалом і зав’язалась. Картата хустка й справді заблищала в неї на голові, неначе хто натикав у хустку всяких квіток.
В Марії розгорілись маленькі темні очі. Вона бігала кругом Василини і не могла надивитись на ту хустку.
– А що ж ото зосталось в тебе в мішку? Хвартух, чи що?
– спитала Марія і вхопила складений, перегнутий пополовині хвартух.
Марія розв’язала, розпустила хвартух і підняла його вище од своєї голови.
– Ой світе мій! Який чудовий хвартух! Їй-богу, наче писанка. На ясно-зеленому полі маківки. А на, Василино, держи за один кінець, а я за другий.
Молодиці розіп’яли хвартух.
– І де ти набрала такої гарної одежі? Їй-богу, неначе хто насипав повний хвартух маківок. Признайся, Василино, хто це тобі накупив такого маку?
– Ат… заробляла потроху та й насправляла,- сказала Василина.
– В такому хвартусі хоч зараз ставай в танець,- сказала Марія й задріботіла маленькими ногами.- Продай мені, Василино, і хвартух.
– Про мене, купи і хвартух,- сказала Василина й важко зітхнула. Вона сама любила гарну одежу. Для неї шкода було хвартуха.