Шрифт:
Тим часом парубок приніс наливки. Мина почастував Василину, Василина випила й повеселішала.
– Грайте-бо, музики, бо я хочу танцювати,- сказала Марія,- Заграй-бо, Мино!
– Як Василина піде танцювать, то ладен грати,- сказав Мина, скоса повернувши брови до Василини.
Василина мовчала. Марія налила чарку горілки й подала Василині. Вона трохи подумала, а далі взяла чарку та й вихилила всю до дна.
– От за це люблю!
– крикнув Мина, наливши й собі чарку і вихиливши до дна за здоров’я Василинине.
Скрипка заскрипіла. Смичок спробував струни, а далі впав разом на струни і затанцював на них козачка. До скрипки пристав Минин ріжок, ще й знайшлась сопілка. Дівчата стрепенулись. Василина неначе оживала, неначе прокидалась од якогось важкого сну. Молода челядь, дівоче щебетання, наливка й горілка - все те неначе посипало на неї приском. Молода душа заворушилась, і перед Василиною неначе зацвіла весна в комарівських садках: запахли васильки та м’ята на гарячому сонці. Дівчата стали рядками й почали танець, а музики аж ногами притупували, Василина неначе почула, що на неї полилось гаряче сонце з неба серед розкішного садка в Журавці, запалило її кров, розлило в жилах якийсь палкий вогонь, палкий і пахучий, веселий, як молоде живоття. Вона ніби підіймалась од землі над розкішним зеленим садком, над пишними пахучими квітниками, піднімалась все вгору та вгору на проміннях гарячих, як вогонь. У неї ніби росли крила і несли її, як ластівку, над зеленими лугами, над темними дібровами. Од музик, од дівочих танців в неї заморочилась голова.
– Василинко! Василинко! Ходім, серце, у танець!
– крикнула Марія й потягла Василину за руку.
Василина встала з-за стола і вийшла з Марією на середину хати. Дівчата розступились. Музики зумисне вдарили вдвоє дужче у струни. Василину неначе якісь крила підняли вгору. Вона одійшла, стала проти Марії, а далі пішла в танець, дрібний, легкий, неначе вона не танцювала, а плила. Вона підвела лице й очі вгору. Чорні круглі очі загорілись вогнем, сипнули, іскрами. Високі брови піднялись дугами ще вище. Чудова картата хустка з торочками блищала, неначе вся голова була повита пучками квіток.
Василина розходилась у танцях. Вона то плавала лебедем, то йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою, а далі вдарила дрібного тропака і пішла крутитись з Марією, вхопившись з нею за плечі. На Василині хустка тільки миготіла, як блискавка.
Всі дівчата перестали танцювати; хлопці задивились на Василину. Вони ловили очима її чорні тонкі брови, її чудові гарячі очі. У хаті все замовкло, тільки музики грали та шелестіли на молодицях нові спідниці.
– А хто любить грибки, А я печерички; А хто любить дівки, А я молодички!–
почав приспівувати Мина під дрібного козачка.
Василина задихалась і сіла на лаву, втираючи гарячий лоб хусткою.
Музики стали. В хаті стало тихо. Всі мовчали. Краса молодої молодиці, її чудове лице, чудові очі, плавкі й жваві танці - все те так вразило і дівчат і хлопців, що вони тільки дивились на неї.
– Ну, Василина, так Василина!
– сказав Мина, сідаючи коло Василини.
– В нас на всіх заводах не знайдеш такої. Випий, Василино, чарку наливки для прохолоди.
– То й вип’ю! Чому пак і не випити,- сказала Василина.
Мина налив чарку. Василина випила до дна. Вона почутила, що з тієї чарки якісь чудові чари розливаються по її жилах і палять кров якимсь солодким та теплим вогнем. Вона забула все: і Комарівку, і буряки, і Журавку, і пана Ястшембського, і свого сина, що вкинула в Рось. Перед нею тільки цвіли ніби якісь пишні квітки, а на неї світило гаряче сонце й розливало у душі щастя без міри, без кінця.
Тим часом дівчата зварили вечерю й подали на стіл.
– Тепер, дівчата, їжте ви курку, а ми з’їмо ціле порося,- сказав Мина, закотивши рукави.
– «Їли парубки, їли, цілого вола з’їли, на столі ні рісочки, під столом ні кісточки»,- сміялась Марія з парубків, пригадуючи слова пісні.
Затріщало порося в руках. Хлопці поламали його на шматочки. Затріщало воно і в зубах. Дівчата і хлопці кинулись на його, як вовки на вівцю, й в одну мить зостались у мисці самі кісточки. Чарки ходили кругом стола. Василина не стільки їла, скільки пила.
Вже пізньої доби Марія поприбирала з стола, а дівчата й хлопці і не думали розходитись. Після вечері знов заспівали дівчата, а далі заграли музики. Дівчата знов пішли в танець.
– Набік, дівчата! Нехай ще погуляють молодиці,- крикнула Марія, розпихаючи дівчат обома руками.- Василино! Ану, до танців! Чого ти сидиш та куняєш?
Марія смикнула Василину за рукав так, що у неї рукав залущав. Василина трохи не впала додолу.
Дівчата посідали кругом на лавках. Марія й Василина з посоловілими очима стали серед хати.