Шрифт:
І глянуть на ті чудеса.
А я, ніби з іншого світу
Попав у цю казку чудес,
Дивлюсь, як шепочуться квіти
Весь час до щасливих небес,
І тому повірить не можу,
Що знайдуться десь віслюки,
Що нашу веселу планету
Закидають димом війни.
І там, де по полю сміялись
З травиці шовкові квітки,
Невже буде попіл від згарищ
Летіть, як прокляття в віки?
Не можу я з тим примириться,
Що ніжна жіноча краса
У попіл, у прах розлетиться,
Як виберуть в клісло осла.
Не вірю, що є такі сучки,
В яких замість мозку – дурман,
А в серці мороз і колючки,
Бо він, бачте вже, – капітан.
16.5.1983 р.
ЦІКАВИЙ СВІТ
Цікавий світ, життя цікаве,
Й ніхто не думає про те,
Чому так п’ють багато кави,
Коли в садку жасмин цвіте.
Отож, моліться люди Богу,
Що дав на кому збить оскому.
Бо, щоб робили ми ночами,
Щоб не було жінок між нами?
2.5.2012 р.
НЕ РОЗСТРІЛЮЙ МЕНЕ ТИ ОЧИМА!
Не розстрілюй мене ти очима,
Як смичком по душі не води,
І хоч жінка ти надто вродлива,
А до мене вже більш не ходи.
Не чаруй вже мене, не розніжуй,
Досить кидати пристрасті жар,
Бо в душі вже і так, як в вулкані,
Де суцільний пекельний пожар.
Не тривож ти мене, не розніжуй,
Надто довго до мене ти йдеш,
Може думаєш, поки ітимеш,
То щось краще від мене знайдеш?
Помиляєшся і не діждешся,
І хоч, вибач, я не Насредин,
Та такий я – якого шукаєш,
Я їй-богу у світі – один.
Не розстрілюй мене ти очима,
Волошковим вогнем не дразни,
Бо вже навіть й червона калина
Посміхається нам з далени.
Скільки ж можна дружити з журбою,
І чекать, поки прийде зима?
Щоб своєю холодною кров’ю
Рокові нам писать імена.
22.5.1983 р.
РУБЕЦЬ
Як не вгледів він «рубець»,
Значить муж – не жеребець,
А як вгледить той рубець,
То стає, як – жеребець.
13.9.2012 р.
СІМ СОРОК
Навіть дід сивобородий
Став сім сорок вибивать,
Як принесла баба бутель
Й стала в чарки наливать.
6.7.1957 р.
НЕ ГОНОРИСЬ!
«Не возгордись, не сотвори кумира».
І в цьому є найбільша Божа віра.
А ти скажи, що з себе корчиш,
Коли ховаєш очі вовчі?
Корчиш невинне ти ягнятко,
І думаєш, що янголятко.
Що ти, скажи, без мужа варта?
Та ти ж, немов порожня кварта.
І, крім сичать, що й ще ти вмієш,
Як фарбувати нігті й вії?
Чи ти хоч раз сказала «мамо»
На жінку, що вас двох кохає,
Що вам дала квартиру, дачу,
Бо й ще б жила в краю собачім,
А ще говориш, що ти вчилка,
Та ти не вчилка, а цідилка.
За що себе ти так кохаєш,
Чого ти варта, ти хоч знаєш?
І про свою жіночу вроду
Надто високого польоту,
Але одне запам’ятай:
Колись приходить всьому край.
І той хто високо літає,
Занадто низько він сідає.
І ти в той час у нагороду,
Отримаєш таку ж турботу.
Закон життя не обійдеш,
Бо що посієш, те й пожнеш.
Сто літ вони не за горами,
Так що не совайся ногами.
Я ці слова ось написав,
І ніби вкопаний кінь став,
Чому такий сердитий став?
Чи мало крові зіпсував?
Навіщо вавку наживать
І ворогів в старечі роки?
Але не можу обійти,
Як хтось комусь ломає боки.
29.5.2003 р.
КОЛИ ЩЕ БУВ Я МОЛОДИМ
Я дуже бережно і ніжно
Тебе, дикуночко, кохав,
І несміливими очами
Я кожен раз в юрбі шукав.
А як знаходив – гладив коси,
А то бувало уявляв,